Держава обов?язана пильно й безперестанно дбати по мову своєї еміграції, змушуючи її вживати тільки соборної літературної мови й вимови та соборного правопису й не допускаючи її до мовного винародовлення.
Державний народ навчається своєї літературної мови на кожному кроці повсякденного життя, бо чує її в церкві, в школі, по урядах, на зборах, в суді, театрі, в кінах, через радіо й т.ін.
Заходячи до чужої крамниці на твоїй землі, говори тільки своєю рідною мовою. Як тебе не зрозуміють, піди до іншої крамниці й купи там, де тебе зрозуміють. Це право твоє.
Звичайно цитуємо дослівно. Але роблячи цитату з письменника, що не додержувався соборної літературної мови й одного правопису, можна в цитати змінити правопис на сучасний, а то й повиправляти локалізми, якщо від того не зміняється зміст цитати.
Кожен інтелігент, що публічно промовляє: зо сцени, в церкві, в суді, в школі, на зборах, на відчитах і т. ін., обов?язаний промовляти тільки соборною літературною мовою й вимовою.
Кожний учитель - якого б фаху не був він - мусить досконало знати свою соборну літературну мову й вимову та соборний правопис. Не вільно вчителеві оправдувати свого незнання рідної мови нефаховістю.
Кожний письменник повинен пильно дбати про чистоту своєї літературної мови й не вживати ялових чужих слів та кальок, пильнуючи заступати їх словами своїми, а також без потреби не вживати місцевих слів і форм та архаїзмів.
Кожний батько, особливо ж інтелігент, мусить говорити в своїй родині тільки літературною мовою, мусить вияснювати рідномовні гасла й обов?язки, завжди даючи добрий приклад своїй дружині та дітям і завжди вимагаючи від них уживати чистої мови.