Кожний інтелігент вільної професії: лікар, адвокат, інженер, дентист, кооператор, купець, агроном, ветеринар, землемір, нотар, артист, маляр і т. ін. обов?язаний знати свою літературну мову й розмовляти тільки нею зо своїми клієнтами й тим самим ширити знання цієї мови й підносити повагу до неї.
Кожен інтелігент, що публічно промовляє: зо сцени, в церкві, в суді, в школі, на зборах, на відчитах і т. ін., обов?язаний промовляти тільки соборною літературною мовою й вимовою.
Кожний інтелігент, що виправдує своє незнання соборної літературної мови нефаховістю, прикриває тим тільки своє мовне лінивство та рідномовну політичну несвідомість.
Кожен поет, кожен письменник повинен писати свої ім'я і прізвище тільки під такими рядками, задля яких він ладний змахнути шаблею в будь-яку хвилину. Цього вимагає наш вік, цього вимагає і прогрес літератури, культури.
Кожний письменник повинен пильно дбати про чистоту своєї літературної мови й не вживати ялових чужих слів та кальок, пильнуючи заступати їх словами своїми, а також без потреби не вживати місцевих слів і форм та архаїзмів.
Кожний свідомий член народу мусить добре розуміти й ширити головне рідномовне гасло: „Для одного народу - одна літературна мова й вимова, один правопис".
Кожний учитель - якого б фаху не був він - мусить досконало знати свою соборну літературну мову й вимову та соборний правопис. Не вільно вчителеві оправдувати свого незнання рідної мови нефаховістю.
Як у школі, так і поза нею учитель повинен говорити тільки взірцевою рідною соборною літературною мовою й вимовою, щоб власним прикладом впливати на учнів і на оточення.
Якщо розглядати мистецтво в цілому, то воно продиктоване прагненням людини спілкуватися з іншими. Я не вірю в мистецтво, яке не створено від бажання людини відкрити своє серце. Все мистецтво, література і музика повинні народитися в крові вашого серця. Мистецтво - це і є кров вашого серця.