Я прибираю свій будинок згідно з деякими простими правилами, які дуже легко запам'ятати:
1. Якщо Ви щойно вступили в що-небудь і після цього ще й танцювали, то зараз саме час, щоб навести порядок.
2. Якщо Ви знаходите Ваші манікюрні ножиці десь на підлозі в їдальні або встромленими в обробну дошку для хліба на кухні, то це означає, що зараз саме час, щоб прибрати на місце кілька речей, поки Ви ще не зовсім втратили орієнтири.
3. Якщо Вам потрібен протигаз, щоб відкрити холодильник - Ви могли б подумати, чи не час відмовитися від деяких залишків продуктів.
4. Якщо Ви зберігаєте свій гребінець у ванній і одного чудового ранку Ви знаходите на ньому більше волосся, ніж на Вашій голові, то зараз саме час щось зробити.
5. Якщо Ваші рідні збирають підписи сусідів щодо стану галявини перед Вашим будинком - Ви могли б подумати про невеличку таку стрижку трави - але тільки якщо Ви не хочете купити їм одну чи дві лялькові сукні для коників, що живуть у цій прекрасній, зеленій, високій, екологічно чистій траві.

Справа відбувалася в маршрутці, що борознить простори одного зі спальних районів нашої столиці. Водії цієї "капсули смерті" придумали собі дуже кумедну розвагу, яку гідно оцінили всі пасажири. Суть у наступному:
"...стою на зупинці, як завжди, чекаю цю Газель. Під'їжджає. Ну так як я перший, отже лізу в перед. Вийшло так, що після мене в цю маршрутку, в найближчі 2-3 хвилини, ніхто не залазив. Ну, я сів, дав водієві 15 рублів за проїзд і тупо втупився у вікно. Він мовчки взяв гроші, завів двигун, вийшов із машини, обійшов її і відчинив мої двері, сказав "посунься" і сів поруч зі мною. Мій запитальний вигляд він проігнорував, лише посміхнувся. Мені стало дещо не по собі. У цей час із прибулої електрички повалив, втомлений після трудового дня, народ. Ну, хто куди, зрозуміло, маршрутка почала стрімко заповнюватися. Я знову запитально подивився на водія. Нуль уваги. Тим часом Газель остаточно заповнилася.
Народ уже передає гроші за проїзд, а водій, як сидів так і сидить. Так триває хвилин 5. Чується репліка такого характеру: "Ну і де цей мудак?!?!!!!!!", до ініціативної людини середніх років, яка і стала автором вище зазначеної фрази, негайно став підключатися незадоволений довгою відсутністю водія народ.
"І справді скільки його можна чекати, у мене вдома собака голодний...". Усі мешканці транспортного засобу занурилися в обговорення недоліків горе-водія. Вибравши паузу між невдоволенням пасажиром, водій повертається до основної маси народу і з диким обличчям гучно каже: "Бл@, якого хера ми чекаємо на цього розп@###я, я і сам прекрасно знаю дорогу!". Спритно відчиняє двері, біжить до водійських, сідає за кермо і з буксою рве з місця. У маршрутці запанувало зловісне мовчання. А я до того моменту зрозумів умисел водія, сиджу і з нетерпінням чекаю реакції пасажирів. Хвилин за 5 якийсь молодий чоловік сказав: "Мужик, гальмуй, спіймають - посадять, накрутять по повній програмі!!!" Відповідь: "та мені насрати, я в наступному будинку живу, зараз вилізу і хер мене хто знайде!!!" Знову мовчання. Я сиджу і з величезними труднощами стримую сміх, що розпирає мене. Водила зрозумів, що настав критичний момент і сказав: "гаразд, я і є водій, а це все жарт був, за проїзд передаємо". Не дивно, що крім мене ніхто не засміявся. Більша частина народу доїхала до кінцевої зупинки, до того ж мовчки, видно, від легкого шоку забули, де їм потрібно було попросити зупинитися."

Щоденник собаки:

8:00 Собача їжа! Найулюбленіша їжа!
9:00 Їдемо в машині! Обожнюю!
9:40 Прогулянка в парку! Найчудовіша прогулянка!
11:00 Почухали за вухом! Обожнюю людей!