Сором для громади, коли по вулицях волочаться божевільні дідугани, їх вулична чернь дразнить, обкидує болотом, камінням, гонить від воріт... Нема для них спокійного захисту, вони волочаться, лячні, мерзенні істоти, на сміх людям, без даху, без рідні кинені. Сі нищі, тихі, покірні, босі, обідрані, - се соромний докір для тебе, громадо, що не здібна пільгу дати терпінню, внести спокій, надію в серця наболілі, зламані, повні тривоги за хліб насущний, за буття...
(Уляна Кравченко)