Душа в чоловіка одна, що в козака, що в жінки: занапастивши її, другої не д
Душа в чоловіка одна, що в козака, що в жінки: занапастивши її, другої не добудеш.
(Пантелеймон Куліш)Душа в чоловіка одна, що в козака, що в жінки: занапастивши її, другої не добудеш.
(Пантелеймон Куліш)Змовчана правда краща од голосної брехні.
(Пантелеймон Куліш)Нема там добра, де нема правди.
(Пантелеймон Куліш)Путнього не скажеш, прилипнувши до баби.
(Пантелеймон Куліш)Світ живе не так, як собі мудрує на самоті душа поета.
(Пантелеймон Куліш)Блаженніший той, хто світ розсудком возлюбив, Хто в серці почуття героївські голубитьІ розумом своїм увесь оддався їм.
(Пантелеймон Куліш)Знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сім'ї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обогріє та й не освітить її так, як ми самі.
(Пантелеймон Куліш)Лучче... проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного!
(Пантелеймон Куліш)Над усе - честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала.
(Пантелеймон Куліш)Не можна, мабуть, інакше, як тілько горем та бідою довести людей до розуму.
(Пантелеймон Куліш)Не славте кобзаря піснями голосними: Дзвенить йому хвалу його тридцятиструнна.
(Пантелеймон Куліш)Нема в світі кращої одежини, як наша проста свита.
(Пантелеймон Куліш)Оживить живеє слово рідну Україну.
(Пантелеймон Куліш)Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах.
(Пантелеймон Куліш)Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся.
(Пантелеймон Куліш)Святе слово - рідна мати; Єсть іще святиня, Вища, Богові миліша -Рідная Вкраїна.
(Пантелеймон Куліш)Слави треба мирові, а не тому, хто славен.
(Пантелеймон Куліш)Нема ліпшого на небіНад зорю в погоду, -Нема кращого на світіНад дівочу вроду.
(Пантелеймон Куліш)Твої чари, дівчинонько, Я по людях знаю; Тому щастю, тому раюВіри не діймаю.
(Пантелеймон Куліш)Я знав тебе маленькою, різвоюІ буде вже тому з півсотні літ. Ми бачили багацько див з тобою, Ми бачили і взнали добре світ, Боролись ми не раз, не два з судьбою, І в боротьбі осипався наш цвіт. Од світу ми прегордого відбились, Та в старощах ще краще полюбились.
(Пантелеймон Куліш)