🤦‍♂️ Анекдоти про Штірліца

Нарешті, опанувавши себе, Штірліц заснув.

На світанку до вілли Штірліца під'їхала вантажівка. Агенти гестапо
оточили будинок. Мюллер постукав у двері.
- Нікого немає вдома! - у відкриту кватирку вигукнув Штірліц.
Голос за кадром:
- За допомогою цього нехитрого прийому Штірліц дурив агентів гестапо
вже третій тиждень...

Настала весна. Сніг давно розтанув. Штірліц виразно почув скреб дерева об асфальт. Пастор Шлаг повертався зі Швейцарії на лижах.

На Штірліца напали п'ять есесівців. Двоє тримали йому руки, двоє ноги,
один - голову. Штірліц дивом відбився. Чудо боліло три дні і заважало ходити.

Незабаром після вищеописаної події у Штірліца трапилося нещастя:
якийсь радянський шпигун проник у будинок і викрав його улюблений секретний
документ, підписаний самим Гімлером. Центр давно вже вимагав цей документ
у Кремль, але Штірліц не віддавав, посилаючись на забудькуватість. Тоді керівництво
вирішило надіслати спеціальну людину, щоб той негайно вилучив і доставив
документ до Москви. І ось одного осіннього вечора Штірліц вирішив вкотре
насолодитися видом улюбленого секретного документа, але швидко виявив пропажу та
розплакався. Він потім довго писав до Москви жалібні шифрограми, доки одного
Травня Москва не пожаліла і не надіслала йому іншого секретного документа,
містить інформацію про новий наступ росіян. Штірліц страшно
розсердився і в помсту відніс цей документ Мюллеру, але, на жаль,
наступ уже почався.

Ніч, рейхсканцелярія. У кабінеті Мюллера з ліхтариком біля
розкритого сейфа стоїть Штірліц і копається в паперах. Знаходить наказ
Гітлера, підходить з ним до столу і навпроти прізвища Гітлер, посміхаючись, пише
російське слово "ДУР". Голос диктора за кадром:
- Ось так, у нелюдських умовах, радянський розвідник Максим
Максимович Ісаєв зробив свій маленький внесок у велику Перемогу!

Оголошення:
Молода сім'я винайме кімнату на дві години. Прописка необов'язкова.
Побачивши у вікні конспіративної квартири тридцять три праски та тринадцять пар взуття, спрямованого носками на північний захід, Штірліц зрозумів, що явка провалена.

Останній. З вікна дуло. Штірліц підійшов до вікна. Дуло не зникло.

Першого травня 1945 року Штірліц при всіх орденах та медалях
йде по палаючому Берліну. Повз нього на мотоциклах мчать
есесівці. "Металіст", - вирішили есесівці. "Рокери", - вирішив
Штірліц.

Побачення проходило у кафе. Навпаки, через п'ять столиків від Штірліца,
сиділа його дружина і безмовно дивилася на чоловіка сумними, млосними очима.
Штірліц же хвистав горілку склянку за склянкою, корчив дружині пики,
показував мову і грайливо щипав офіціанток. За стільки років спільного життя
він вперше зміг відв'язатись і відчути себе самим собою.