Більш півстоліття тому
Журавлі, забувши втому,
У станицю прилетіли,
З високої високості
Завітали птахи-гості
Й на одну хатину сіли.
Відчинили вміло двері,
"Ой поспіли до вечері, -
Мовили, по-людськи, стиха...
- Ой набралися ж ми лиха,
Доки знайшли вашу хату...
І вам мамо, і вам тату
Вам в дарунок принесли
Ось цього... - малюк-синочок
Хай росте, мов огірочок
У болгарськім парнику".
Мама з татом так зраділи,
З птахами за стіл засіли,
Їли, пили, випивали,
За звичаєм промовляли:
"Пийте, гості, ви до дна
Чи горілки, чи вина".
Гості довго не барились,
Встали, в пояс поклонились:
"Ой забули ще сказати,
Вашого синка як звати?... -
"Він Володя... " - нам пора
Вже летіть аж до Дніпра...
Не близька туди дорога
Ось від вашого порога,
Треба людям в слушний час
Подарунки дать від нас".
... Полетіли, полетіли,
Крилами залопотіли...
В Бондаренковій родині
Вже тісненько тій дитині
Журавлі що принесли... !
Ріс хлопчина мов з води:
Міг звірину вполювати,
Зайця запросто догнати,
Осідлати міг коня -
Мчати полем навмання.
Ріс Володя, виростав...
Якось вранці, як світало,
Батька-матір привітав
І таку їм річ сказав:
"Ось мені на думку впало -
(не маленька ж я дитина)
І мене і моїх друзів
Жде Велика Україна...
Мрію я у Львів податись,
У науці позмагатись.
Неуцтва порву я пута
Поступлю до інститута".
Як сказав, так і зробив.
Його рід на добрий задум
Шлях у Львів благословив.
Накінець в царині лева
Йому стрілась королева
І в однім прекраснім літі
Ставила чарівні сіті.
Диво-дивне - сміх до сліз -
Мов карасик - наш Володя
У ту сітку сам заліз.
Йшли роки, як плин ріки.
Доля випала така,
Що з Кубані козака
В Закарпаття зашпурнула,
Але ж Люба - королева
Знайшла його, не забула -
Йому серце віддала.
І ось згодом - мрія мрій! -
Появивсь у них синочок
З гарним іменем - Андрій.
Привітанню не кінець:
Сталось так, що в Трускавець,
Потім в Ужгород, в Поляну,
Бондаренко заїжджав,
І не думав, не гадав,
Що в Поляні - рай здаля! -
Стріне мене - Василя!
Все було в нас від душі
Бо ми не лише колеги,
Бо ми стали однодумці
І навік - товариші.
Хай Бондаренків славний рід
Не зна ні горя, ані бід,
Хай мир і злагода витають,
В усьому краї нехай знають,
Що буде, поки тепла хата
Ходитиме лиш брат до брата!
Щоб тьотя Дуся взяла з рук
Хлоп'я, що зветься вже - "Правнук"!
Ось час настав! Пора! Пора!
Налить в чарки води - вина!
І випить всім до дна! До дна!
І скажем Володимиру - "Ура"!!!
Журавлі, забувши втому,
У станицю прилетіли,
З високої високості
Завітали птахи-гості
Й на одну хатину сіли.
Відчинили вміло двері,
"Ой поспіли до вечері, -
Мовили, по-людськи, стиха...
- Ой набралися ж ми лиха,
Доки знайшли вашу хату...
І вам мамо, і вам тату
Вам в дарунок принесли
Ось цього... - малюк-синочок
Хай росте, мов огірочок
У болгарськім парнику".
Мама з татом так зраділи,
З птахами за стіл засіли,
Їли, пили, випивали,
За звичаєм промовляли:
"Пийте, гості, ви до дна
Чи горілки, чи вина".
Гості довго не барились,
Встали, в пояс поклонились:
"Ой забули ще сказати,
Вашого синка як звати?... -
"Він Володя... " - нам пора
Вже летіть аж до Дніпра...
Не близька туди дорога
Ось від вашого порога,
Треба людям в слушний час
Подарунки дать від нас".
... Полетіли, полетіли,
Крилами залопотіли...
В Бондаренковій родині
Вже тісненько тій дитині
Журавлі що принесли... !
Ріс хлопчина мов з води:
Міг звірину вполювати,
Зайця запросто догнати,
Осідлати міг коня -
Мчати полем навмання.
Ріс Володя, виростав...
Якось вранці, як світало,
Батька-матір привітав
І таку їм річ сказав:
"Ось мені на думку впало -
(не маленька ж я дитина)
І мене і моїх друзів
Жде Велика Україна...
Мрію я у Львів податись,
У науці позмагатись.
Неуцтва порву я пута
Поступлю до інститута".
Як сказав, так і зробив.
Його рід на добрий задум
Шлях у Львів благословив.
Накінець в царині лева
Йому стрілась королева
І в однім прекраснім літі
Ставила чарівні сіті.
Диво-дивне - сміх до сліз -
Мов карасик - наш Володя
У ту сітку сам заліз.
Йшли роки, як плин ріки.
Доля випала така,
Що з Кубані козака
В Закарпаття зашпурнула,
Але ж Люба - королева
Знайшла його, не забула -
Йому серце віддала.
І ось згодом - мрія мрій! -
Появивсь у них синочок
З гарним іменем - Андрій.
Привітанню не кінець:
Сталось так, що в Трускавець,
Потім в Ужгород, в Поляну,
Бондаренко заїжджав,
І не думав, не гадав,
Що в Поляні - рай здаля! -
Стріне мене - Василя!
Все було в нас від душі
Бо ми не лише колеги,
Бо ми стали однодумці
І навік - товариші.
Хай Бондаренків славний рід
Не зна ні горя, ані бід,
Хай мир і злагода витають,
В усьому краї нехай знають,
Що буде, поки тепла хата
Ходитиме лиш брат до брата!
Щоб тьотя Дуся взяла з рук
Хлоп'я, що зветься вже - "Правнук"!
Ось час настав! Пора! Пора!
Налить в чарки води - вина!
І випить всім до дна! До дна!
І скажем Володимиру - "Ура"!!!
