Привітання

В цей чудовий день

В цей чудовий день
Нехай Валентин як в добрій казці
Подарує тобі щастя,
А Амурчик у намисті
Принесе кохання чисте,
А від мене подарунок -
Дружній поцілунок.

Душа, як голуб

Душа, як голуб, в клітці б'ється,
Коли коханої не чує голос.
І тіло тлінне кинути все рветься
Шукать летить і в заметіль і в холод.
І лише сонця промінь, що коханням зветься
Усе єство безмежно заспокоїть
Теплом наповнить.
Смуток цей минеться.
Душа, як голуб, світу усміхнеться!

Я так тебе люблю

Я так тебе люблю,
Що стримати не в силах
Моїх бажань і мрій політ,
І в день любові Валентинів
Наважилась освідчитись тобі.
Моє кохання, як метелик:
Тендітне, ніжне, боязкею
Лиш обернись - я біля тебе,
А не помітиш - то й нема мене.

З Днем святого Валентина

З Днем святого Валентина,
Я Тебе вітаю!
Море радості в кохані,
Я тобі бажаю!
Зорю з неба, перли з дна,
Я тобі дістану!
Хай усмішка на лиці,
В тебе лиш засяє!
А медові оченята,
Хай до себе тягнуть!
Поцілунки в день святковий,
Лиш тобі хай будуть!

А як тебе тепер забути

А як тебе тепер забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
Такого безміру в добі!...
Це може навіть і не вірші,
А кохання кинуте моє тобі

Втопитись у твоїх очицях

Втопитись у твоїх очицях -
Безмежнім океані я могла...
У безлічі чужих, незнаних лицях
Твоє шукала, але... не знайшла
Як раптом погляд серденько прорізав,
Він заспівав тоненьким голоском!
Перевернув в душі усяке й різне
І влаштував безжальний перелом...
Я зрозуміла - це ВОНА настала -
Фіаско чи тріумф - перша любов.
Вона із самої душі сльозу пускала
І стрепенала серце знов і знов!
Сльоза ж та корінь у душі пустила,
Не витягти його звідтіль тепер...
Глибокий, але ніжний шрам лишила,
А корінь болі так і не помер.
Пройдуть роки... забудуться по-троху
Твої безмежні сірі ті моря.
Ми зробим в різні боки кроки...
Наш шлях освітить із небес зоря
Як раптом серце знову запалає!
Той корінь пустить пагінець новий
Тебе іще сильніше покохаю!
Той сон обом нам стане дорогий...

Я так тебе люблю, що вже й не розумію

Я так тебе люблю, що вже й не розумію:
Чи досі - я жила, чи сад - уперш заквіт?
Я так тебе люблю, що й думати не смію,
Й не думати - не вмію, вогнить то жар, то лід.
Я так тебе люблю, що вже сама не знаю,
Де подих твій, а де - душа моя?
Й не сплю, а сню тобою. Засинаю, -
І сон - не сон, а лиш твоє ім'я...
Я так тебе люблю, що світ мені немилий,
Що тільки й світу в світ, милий, - Ти!
я так тебе люблю, що вже немає сили!
І ні заплакати, ні провлясти...

Не часто я кажу тобі: "Кохаю"

Не часто я кажу тобі: "Кохаю"
І ласку не щодня тобі несу,
Але на дні душі оберігаю
Кохання наше, вранішню росу.
В потоці слів не граємось словами
Живе у нас бурхливість гордих літ
Але кохання володіє нами
Воно прекрасне і в 21 вік!

Очима ти сказав мені: люблю

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.