Я так тебе люблю, що вже й не розумію:
Чи досі - я жила, чи сад - уперш заквіт?
Я так тебе люблю, що й думати не смію,
Й не думати - не вмію, вогнить то жар, то лід.
Я так тебе люблю, що вже сама не знаю,
Де подих твій, а де - душа моя?
Й не сплю, а сню тобою. Засинаю, -
І сон - не сон, а лиш твоє ім'я...
Я так тебе люблю, що світ мені немилий,
Що тільки й світу в світ, милий, - Ти!
я так тебе люблю, що вже немає сили!
І ні заплакати, ні провлясти...
Втопитись у твоїх очицях -
Безмежнім океані я могла...
У безлічі чужих, незнаних лицях
Твоє шукала, але... не знайшла
Як раптом погляд серденько прорізав,
Він заспівав тоненьким голоском!
Перевернув в душі усяке й різне
І влаштував безжальний перелом...
Я зрозуміла - це ВОНА настала -
Фіаско чи тріумф - перша любов.
Вона із самої душі сльозу пускала
І стрепенала серце знов і знов!
Сльоза ж та корінь у душі пустила,
Не витягти його звідтіль тепер...
Глибокий, але ніжний шрам лишила,
А корінь болі так і не помер.
Пройдуть роки... забудуться по-троху
Твої безмежні сірі ті моря.
Ми зробим в різні боки кроки...
Наш шлях освітить із небес зоря
Як раптом серце знову запалає!
Той корінь пустить пагінець новий
Тебе іще сильніше покохаю!
Той сон обом нам стане дорогий...
А як тебе тепер забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
Такого безміру в добі!...
Це може навіть і не вірші,
А кохання кинуте моє тобі
З Днем святого Валентина,
Я Тебе вітаю!
Море радості в кохані,
Я тобі бажаю!
Зорю з неба, перли з дна,
Я тобі дістану!
Хай усмішка на лиці,
В тебе лиш засяє!
А медові оченята,
Хай до себе тягнуть!
Поцілунки в день святковий,
Лиш тобі хай будуть!
Я так тебе люблю,
Що стримати не в силах
Моїх бажань і мрій політ,
І в день любові Валентинів
Наважилась освідчитись тобі.
Моє кохання, як метелик:
Тендітне, ніжне, боязкею
Лиш обернись - я біля тебе,
А не помітиш - то й нема мене.
Душа, як голуб, в клітці б'ється,
Коли коханої не чує голос.
І тіло тлінне кинути все рветься
Шукать летить і в заметіль і в холод.
І лише сонця промінь, що коханням зветься
Усе єство безмежно заспокоїть
Теплом наповнить.
Смуток цей минеться.
Душа, як голуб, світу усміхнеться!
В цей чудовий день
Нехай Валентин як в добрій казці
Подарує тобі щастя,
А Амурчик у намисті
Принесе кохання чисте,
А від мене подарунок -
Дружній поцілунок.
Від всього серця і душі,
Прийми ти побажання,
Хай радість сяє на душі,
А в серці хай горить кохання.
Не знай ні сліз а ні печалі,
Зумій ти вірність зберегти,
І бути вірною в коханні.
Я у мамки Валентинчик,
А у татка - Валентин.
Я такий ще, як мізинчик,
І не тільки я один.
У сусідів Валентинки,
Може ще десь вони є.
І всі ніжні, мов тичинки, -
З ними сонце заграє.
З ними граюсь на подвір'ї,
Бо не хочу буть один.
Вони вірять, і я вірю -
Буде з мене Валентин!
Тебе вітаю я кохана,
Для мене ти завжди бажана.
Із днем Святого Валентина!
Моя любов веде до Рима!
В цей день я хочу побажати:
Мене одного лиш кохати,
Тоді навіки буду твій,
Й здійсню для тебе купу мрій!