Я так тебе люблю, Що стримати не в силах Моїх бажань і мрій політ, І в день любові Валентинів Наважилась освідчитись тобі. Моє кохання, як метелик: Тендітне, ніжне, боязкею Лиш обернись - я біля тебе, А не помітиш - то й нема мене.
З Днем святого Валентина, Я Тебе вітаю! Море радості в кохані, Я тобі бажаю! Зорю з неба, перли з дна, Я тобі дістану! Хай усмішка на лиці, В тебе лиш засяє! А медові оченята, Хай до себе тягнуть! Поцілунки в день святковий, Лиш тобі хай будуть!
А як тебе тепер забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути Я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, Такої спраглої жаги, Такого зойку у мовчанні, Такого сяйва навкруги. Такої зоряної тиші, Такого безміру в добі!... Це може навіть і не вірші, А кохання кинуте моє тобі
Втопитись у твоїх очицях - Безмежнім океані я могла... У безлічі чужих, незнаних лицях Твоє шукала, але... не знайшла Як раптом погляд серденько прорізав, Він заспівав тоненьким голоском! Перевернув в душі усяке й різне І влаштував безжальний перелом... Я зрозуміла - це ВОНА настала - Фіаско чи тріумф - перша любов. Вона із самої душі сльозу пускала І стрепенала серце знов і знов! Сльоза ж та корінь у душі пустила, Не витягти його звідтіль тепер... Глибокий, але ніжний шрам лишила, А корінь болі так і не помер. Пройдуть роки... забудуться по-троху Твої безмежні сірі ті моря. Ми зробим в різні боки кроки... Наш шлях освітить із небес зоря Як раптом серце знову запалає! Той корінь пустить пагінець новий Тебе іще сильніше покохаю! Той сон обом нам стане дорогий...
Я так тебе люблю, що вже й не розумію: Чи досі - я жила, чи сад - уперш заквіт? Я так тебе люблю, що й думати не смію, Й не думати - не вмію, вогнить то жар, то лід. Я так тебе люблю, що вже сама не знаю, Де подих твій, а де - душа моя? Й не сплю, а сню тобою. Засинаю, - І сон - не сон, а лиш твоє ім'я... Я так тебе люблю, що світ мені немилий, Що тільки й світу в світ, милий, - Ти! я так тебе люблю, що вже немає сили! І ні заплакати, ні провлясти...
Не часто я кажу тобі: "Кохаю" І ласку не щодня тобі несу, Але на дні душі оберігаю Кохання наше, вранішню росу. В потоці слів не граємось словами Живе у нас бурхливість гордих літ Але кохання володіє нами Воно прекрасне і в 21 вік!