Тато: Боже! де ти чула це слово?
Донька: У садку. Вадька сказав, що я повія. Тому що я йому більше не даю. А даю Валеріку.
Тато: Що?!
Донька: Плюшевого ведмедика. Не даю грати з плюшевим ведмедиком.
Тато: Фу, господи! Вадька твій - дуринда. А повія: Нехороша жінка - ось хто вона така!
Донька: Нехороша чому?
Тато: Тому що вона продажна.
Донька: Значить, тітка Оля - повія? Вона ж продає в магазині. Отже - продажна.
Тато: Ні, тітка Оля не продажна, тому що продає сувеніри. А повія продає себе.
Донька: Як це - себе?
Тато: Дуже просто. Той, хто хоче, може її купити. На час.
Донька: Для чого?
Тато: Щоб спати.
Донька: Спати?
Тато: Так, в одному ліжечку.
Донька: Виходить тоді, повія - це наша мама?
Тато: Ти з глузду з'їхала!
Донька: Але вона ж із тобою спить за гроші?
Тато: За які гроші?!
Донька: За твою зарплату.
Тато: Хіба це гроші!.. Ні, вона зі мною - по любові. Я сподіваюся...
Донька: Як і з дядьком Федею?
Тато: Що? З яким ще дядьком Федею?
Донька: Із другого під'їзду. Ну, коли ти був у відрядженні, то в нас ночував дядя Федя. З мамою в одному ліжечку.
Тато: Федя? У ліжечку?! Я їй покажу! Повія!!! (Тікає).
Донька: Дивно: яка ж мама повія, якщо вона з дядьком Федею не за гроші, а з любові?...
