Справа відбувалася в маршрутці, що борознить простори одного зі спальних районів нашої столиці. Водії цієї "капсули смерті" придумали собі дуже кумедну розвагу, яку гідно оцінили всі пасажири. Суть у наступному:
"...стою на зупинці, як завжди, чекаю цю Газель. Під'їжджає. Ну так як я перший, отже лізу в перед. Вийшло так, що після мене в цю маршрутку, в найближчі 2-3 хвилини, ніхто не залазив. Ну, я сів, дав водієві 15 рублів за проїзд і тупо втупився у вікно. Він мовчки взяв гроші, завів двигун, вийшов із машини, обійшов її і відчинив мої двері, сказав "посунься" і сів поруч зі мною. Мій запитальний вигляд він проігнорував, лише посміхнувся. Мені стало дещо не по собі. У цей час із прибулої електрички повалив, втомлений після трудового дня, народ. Ну, хто куди, зрозуміло, маршрутка почала стрімко заповнюватися. Я знову запитально подивився на водія. Нуль уваги. Тим часом Газель остаточно заповнилася.
Народ уже передає гроші за проїзд, а водій, як сидів так і сидить. Так триває хвилин 5. Чується репліка такого характеру: "Ну і де цей мудак?!?!!!!!!", до ініціативної людини середніх років, яка і стала автором вище зазначеної фрази, негайно став підключатися незадоволений довгою відсутністю водія народ.
"І справді скільки його можна чекати, у мене вдома собака голодний...". Усі мешканці транспортного засобу занурилися в обговорення недоліків горе-водія. Вибравши паузу між невдоволенням пасажиром, водій повертається до основної маси народу і з диким обличчям гучно каже: "Бл@, якого хера ми чекаємо на цього розп@###я, я і сам прекрасно знаю дорогу!". Спритно відчиняє двері, біжить до водійських, сідає за кермо і з буксою рве з місця. У маршрутці запанувало зловісне мовчання. А я до того моменту зрозумів умисел водія, сиджу і з нетерпінням чекаю реакції пасажирів. Хвилин за 5 якийсь молодий чоловік сказав: "Мужик, гальмуй, спіймають - посадять, накрутять по повній програмі!!!" Відповідь: "та мені насрати, я в наступному будинку живу, зараз вилізу і хер мене хто знайде!!!" Знову мовчання. Я сиджу і з величезними труднощами стримую сміх, що розпирає мене. Водила зрозумів, що настав критичний момент і сказав: "гаразд, я і є водій, а це все жарт був, за проїзд передаємо". Не дивно, що крім мене ніхто не засміявся. Більша частина народу доїхала до кінцевої зупинки, до того ж мовчки, видно, від легкого шоку забули, де їм потрібно було попросити зупинитися."
