Проходячи коридорами гестапо, Штірліц звернув увагу на
пильні погляди есесівців і зрозумів, що його розкрили.
Єдине, чого він не міг зрозуміти, що ж таки видало
його, чи зірка Героя Радянського Союзу, чи автомат ППШ,
висів у нього на шиї, чи довгі, що волочаться за спиною
стропи парашута...
Проходячи коридором, Штірліц штовхнув двері кабінету Бормана. Двері не відчинилися. Штірліц штовхнув сильніше. Двері не відчинилися. Тоді Штірліц розбігся і вдарив двері плечем. Двері не відчинялися. - Зачинено, - подумав Штірліц.
Проходячи по Квітковій вулиці, Штірліц побачив шістдесят два
праски розставлені в шаховому порядку. Він одразу зрозумів, що
явочну квартиру радянського розвідника провалено.
Проїжджаючи шосе, Штірліц побачив голосуючого Мюллера.
"Не можу ж підвозити фашистського ката, який занапастив
мільйони радянських людей", - подумав Штірліц і проїхав
повз. Побачивши Мюллера через деякий час знову, він
подумав: "Не можу ж я підвозити дворушника, що веде
подвійну гру" - і проїхав мимо. Побачивши голосуючого Мюллера
втретє, він подумав - "Кільцева".
Пізній Берлінський вечір. Штірліц прямує на явочну квартиру
російської розвідниці Кет через парк Шаріте.
Раптом над його головою лунають глухі удари по дереву.
"Дятел... " - подумав Штірліц.
"Сам ти дятел!" - образився Мюллер.
Після чергового сеансу зв'язку Штірліц пострибав босими ногами по
панелі рації:
- Нехай тепер люди Мюллера відшукають людину з такими відбитками
пальців! - зловтішно подумав радянський розвідник.
Рейхсканцелярія. Йде нарада фашистських бонз. Присутня
Штірліц. У той момент, коли присутні схилилися над розкритою
на столі картою, Штірліц нечутно висморкався в фіранку. Голос
Копеляна за кадром: "Штірліц, звичайно ж, знав, що так робити не
заведено і тому дуже небезпечно. Але йому хотілося дуже хотілося тут, у
самому фашистському лігві, хоч хвилинку побути самим собою".