- Куме, як ти називав свою тещу, коли одружився?
- Сказати чесно? - відповів кум. - Перший рік я звертався до неї "чуєте", а вже потім ми всі стали називати її "бабуся".
- Куме, скільки візьмемо, дві чи три?
- Давай три.
- Вчора взяли три - одна залишилась.
- Тоді дві.
- Пані, дайте нам, будь ласка, чотири пляшки горілки і дві цукерки.
- Куме, ти знаєш, був оце недавно у ворожки.
- І що вона тобі сказала?
- Та... неправду.
- Чому?
- Сказала, що в мене двоє дітей, а їх у мене троє.
- Та правду сказала, бо третє дитя моє.
- Куме, що то за дивина, жінка мені зраджує, а роги не ростуть?
- Вони, куме, і не повинні рости, то просто так кажуть, образно, вислів такий здавна...
- Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцію в організмі не вистачає!
- Іване, а скільки у тебе дітей? - Троє. - Здібні? - Дуже. Дочка має гарний дзвінкий голос, точно як в моєї Гані. Старший син, в мене вдався: все зробить, за що би не взявся. А молодший - художник... як кум Петро.
- Бачите який ви, куме... собі взяли більшу котлету, а мені лишили меншу. - Ну, а ви як би зробили? - Та певно що взяв би меншу. - Ну то що ви хочете, я вам і лишив меншу!