З розмови на одеській кухні:
- Циля! Прислів'я каже, що сніданок з'їж сам, обід - з другом, а вечерю віддай ворогові...
- Ізя, і на що ти мені таке натякаєш?
- Ти завжди, чомусь їси так, ніби у тебе, таки, немає ні ворогів, ні друзів...
Два приятеля в Одесі.
- Слухай, Яшо, як ти можеш терпіти свою дружину? Вона ж у тебе завжди бурчить, пиляє і чіпляється до кожної дрібниці! У неї коли-небудь взагалі буває гарний настрій?
- Сьома, та не дай Бог! Коли у неї гарний настрій, вона таки ще й співає!
У одній одеській квартирі. Син грає на скрипці, а цуценя підвиває йому у такт. Нарешті, батько не витримує:
- Моня, припини це негайно! Ти можеш грати таки то, шо Рекс не знає?
З розмови двох одеситок:
- Роза, навіщо ти стільки цукерок купила?
- На чорний день...
- Роза, ти непогану таки фразу придумала замість "пожерти вночі"!
Одеса. У церкві навпроти офісу з ранку без перерви б'ють у дзвони.
- Хаім, ти не знаєш, чого вони дзвонять цілий день?
Хаім, меланхолійно:
- Мабуть, додзвонитися не можуть...
Одеський бізнесмен Циперовіч - молодому сором'язливому
секретарю-референтові:
- Фіма, принесіть мні, будь ласка, попільничку!
- Яків Аронович, треба казати "мені", - несміливо поправляє той.
- А навіщо? Якщо я прийду у банк і скажу: "Дайте мні сто тисяч!", Я таки отримаю їх негайно. А якщо ви туди підете і скажете це ваше "мені" - то ще треба подивитися, що з цього вийде!
Одеса. 1990 рік. Розмова в черзі:
- Подивіться он на того громадянина. Як на мене, він єврей.
- Не може бути! Всі євреї давно виїхали.
- А мені здається, єврей. Давайте у нього запитаємо.
- Товаришу, перепрошую, ви випадково не єврей?
- Я? Єврей?! Поц я, а не єврей!
Одеса. Сім'я рибалить. син:
- Тато, а чому твій поплавок стоїть, а у дідуся лежить?
Голос бабусі за спиною:
- Ой, Семене, коли у дідуся стояв... Що він тільки не ловив!
Розмова двох одеситок:
- Як ви думаєте, наша Сарочка стане співачкою або танцівницею?
Думаю танцівницею.
Ви бачили, як вона танцює?
- Ні, ми чули, як вона співає.