Стоять три старих єврея на кладовищі після похорону. Настрій сумний, думки все більше про вічне... Один каже:
- Ні, ви як хочете, а я б хотів лежати поруч з Розою. Ви подивіться, яка оградка: тут на листочках, дарма що чавунних, кожну жилочку видно ! Ні, я хотів би лежати поруч з Розою.
Всі цокають язиками та й замислено кивають головами. другий:
- Ну а я, ви як хочете, а я хотів би лежати поруч з Сарою. Ви подивіться, який багатий камінь, він же прямо дихає. Ні, я б лежав поруч з Сарою !
І знову всі цокають язиками та кивають головами.
третій:
- Ви як хочете, а я б лежав поруч з Цилею...
Решта дружно і в крайньому здивуванні:
- Але ж вона жива !
Третій, переможно здійнявши перст до неба:
- О тож!
Єврейська сім'я збирає кошик з пиріжками єврейській Червоній Шапочці і дає їй настанови:
- Таки слухай сюди. Коли ти прийдеш до бабусі, вона відразу тобі таки буде плакатися, що, ой вей, зима зовсім скоро, з щілин дме, кран підтікає, топити нема чим, дах поганий, грошей немає зовсім і взагалі, шо ти, внучка, знаєш за це життя. Але ти таки нічого не слухай, а твердо стій на своєму: з капустою - по 5, з м'ясом - по 8!
Рабинович та Зільберман емігрують до Ізраїлю. У тому місті, куди вони приїхали, громада обіцяє їм підтримку. Зільберман - лікар, його влаштовують санітаром до лікарні. Рабинович каже, що він кантор. Пропонувати кантору важку брудну роботу незручно, і громада призначає йому невелику пенсію.
Але потім все ж просить заспівати у синагозі.
Кантор-самозванець в розпачі вбігає до Зільбермана:
- Ой, Додік, що мені робити? Я ж зовсім не вмію співати!
- Яша, зроби так: встань на видне місце, видай один-єдиний звук і впади. Решту я беру на себе.
Так все і відбувається. Зільберман пробирається крізь стривожений натовп, оглядає Рабиновича, мацає пульс і випрямляється:
- Євреї, жити він буде, але співати - ніколи!
Маленька Циля повертається зі школи і радісно кричить:
- Тато, тато! У нас в школі завтра буде карнавал! Вчителька сказала, що всі учні повинні надіти національні костюми.
Абрам (невдоволено кричить дружині на кухню):
- Сарра, ти чуєш?! Дівчинка вже хоче норкову шубу й шапку!
Мойша приходить з школи та радісно повідомляє татові:
- Тату, а я тепер не єврей! Ми анкети заповнювали, так я написав, що - українець.
- Українець, кажеш... Ну-ну. Ти в школу на машині їздив? Тепер будеш, як всі українці, на трамваї.
Дитина до мами:
- Мам... я - українець.
- Ти раніше, що на обід їв? Курку? Тепер будеш, як всі українці, картоплю.
Вже без колишньої радості до діда:
-... [Аналогічно]...
- Ти раніше на кишенькові витрати скільки отримував? Десть гривень? Тепер - 50 копійок.
І ось родина всідається за стіл, дорослі приймаються за курку, перед Мойшею - картопля. Дорослі посміхаються, переморгуються і запитують у овіяної смутком і мовчазної дитини:
- Ну то, як воно бути українцем?
- От тільки півгодини, як я українець, а вже як я вас - ж$дів - ненавиджу!
Вмираючи, старий єврей заповів поховати разом з собою усі свої мільйони грошей. Мойша запитує рабина: - Ребе, ви таки покладете до могили усю цю купу грошей? Вони ж не увійдуть! - Ти таки правий, Мойша. Але воля покійного - закон. Покладемо чек.
Сидить чоловік вдома... Дзвінок у двері. Відкриває - на порозі єврей стоїть:
- Вибачте, це не ви витягли вчога з ополонки євгейського хлопчика?
- Ну я.
- А шапочка, вибачте, де?
Один старий єврей добре заварював чай, і інші євреї любили ходити до нього в гості пити чай. Розпиваючи чай, вони дивувалися його смаку й увесь час просили:
- Абрам, розкажи, як ти заварюєш чай, не неси секрет у могилу.
- Ні - Ні - Ні, - відповідав старий Абрам, - "Тільки на смертному одрі. "
І от настав час померти Абраму. Зібралися євреї, нагадали йому про обіцянку розповісти, як він заварює чай.
- Євреї, не жалійте заварки...
Обрізання було придумано євреями під час єгипетського рабства. Спостерігаючи за роботою садівників єгиптян, євреї помітили, що якщо від стовбура відрізати верхівку, то починають рости сильні і численні відростки.
Незважаючи на численні невдачі, євреї досі продовжують досліди
Була у єврейському центрі лекція "Євреї та горілка". Після лекції адміністратор виносить слухачам піднос зі склянками. А у склянки налита вона, біленька. Усі радісно загомоніли, стали питати, а чому в афіші про частування ні слова?
Адміністратор:
- А тоді всім не вистачило б. До речі, наступна лекція "Євреї та гроші". Але ви так особливо ні на що не розраховуйте...
Гості прийшли на свято до євреїв. Сюсюкаються з дітьми, дивляться фотографії, розмовляють. Господар:
- То ви вже напевно їсти хочете?
- Звичайно!
- Так ідіть додому й поїжте, саме обідній час.
