Московська консерваторія. П'ятниця. Вечір. Студенти давно розійшлися. Невелика стара аудиторія. Запах натертого воском паркету. Пригашене світло. Професор по класу віолончелі нарешті один і, закривши очі, щось неголосно грає. Тут входить прибиральниця Марія Петрівна. Професор взнав її по кроках і, не розплющуючи ока, запитує:
- Ну, що тобі, Марія Петрівна?
- Та ось, Никанор Опанасович, проблема у мене. Внучок, Ігорьок - йому сім років, а вже онанізмом займається...
- Ннн-так?... . . Ну, де він? (продовжує грати на віолончелі)
- Та ось він (із-за спини Марії Петрівни виходить Ігорьок, неохоче, соромлячись, дивлячись в підлогу). Професор (розплющуючи очі, але продовжуючи грати):
- Ну що, Ігорьок, скільки тобі рочків-то?
- Сім.
- Сім? І вже онанізмом займаєшся?
- Так, Никанор Опанасович, займаюся.
Професор, знову закриваючи очі, задумливо:
- Воно і вірно. Рано ще, єбстися-то.
- Ну, що тобі, Марія Петрівна?
- Та ось, Никанор Опанасович, проблема у мене. Внучок, Ігорьок - йому сім років, а вже онанізмом займається...
- Ннн-так?... . . Ну, де він? (продовжує грати на віолончелі)
- Та ось він (із-за спини Марії Петрівни виходить Ігорьок, неохоче, соромлячись, дивлячись в підлогу). Професор (розплющуючи очі, але продовжуючи грати):
- Ну що, Ігорьок, скільки тобі рочків-то?
- Сім.
- Сім? І вже онанізмом займаєшся?
- Так, Никанор Опанасович, займаюся.
Професор, знову закриваючи очі, задумливо:
- Воно і вірно. Рано ще, єбстися-то.