У родині помирає теща. У кімнаті наглухо зашторені вікна, панує напівтемрява й тиша. Зібралися родичі, біля голови стоїть зять. У якийсь момент сонячне проміння проникає через щілину у шторі і падає на обличчя вмираючої. Жінка відкриває очі, зітхає і каже:
- Господи, добре-то як!
- Мамо, не відволікайтеся, - каже зять.