Приходить якось Гітлер на нараду, а поперек кімнати стоїть величезний
залізний ящик. Гітлер запитує у Мюллера:
- Це що таке?
- А це Штірліц встановив новітнє радянське комп'ютерне мініатюрне
підслуховуючий пристрій, - пояснив Мюллер.
- А чого ж ви його не витягнете звідси, якщо вже виявили? - розкричався
Гітлер.
- Ми б, мій фюрер, із задоволенням! Тільки його ніхто підняти не може, -
відповів Мюллер.
Прогулюючись лісом, Штірліц зазирнув у дупло. На нього дивилися чиїсь очі.
- Дятел, - подумав Штірліц.
- Сам ти дятел, - подумав Мюллер.
Прокинувшись, Штірліц згадав, що вчора на прийомі у Мюллера
він наговорив зайвого. Вирішивши з'ясувати всі разом, він увійшов до
кабінет і запитав:
- Мюллер, Ви здогадалися, що я - російський агент?
- Ні, - зізнався Мюллер.
- Ну, слава богу, - сказав Штірліц і зі спокійною душею пішов.
додому.
Пролунав постріл. За свистом вітру в голові Штірліц зрозумів, що поранення наскрізне.
Проходячи коридорами гестапо, Штірліц звернув увагу на
пильні погляди есесівців і зрозумів, що його розкрили.
Єдине, чого він не міг зрозуміти, що ж таки видало
його, чи зірка Героя Радянського Союзу, чи автомат ППШ,
висів у нього на шиї, чи довгі, що волочаться за спиною
стропи парашута...
Проходячи коридором, Штірліц штовхнув двері кабінету Бормана. Двері не відчинилися. Штірліц штовхнув сильніше. Двері не відчинилися. Тоді Штірліц розбігся і вдарив двері плечем. Двері не відчинялися. - Зачинено, - подумав Штірліц.
Проходячи по Квітковій вулиці, Штірліц побачив шістдесят два
праски розставлені в шаховому порядку. Він одразу зрозумів, що
явочну квартиру радянського розвідника провалено.
Проїжджаючи шосе, Штірліц побачив голосуючого Мюллера.
"Не можу ж підвозити фашистського ката, який занапастив
мільйони радянських людей", - подумав Штірліц і проїхав
повз. Побачивши Мюллера через деякий час знову, він
подумав: "Не можу ж я підвозити дворушника, що веде
подвійну гру" - і проїхав мимо. Побачивши голосуючого Мюллера
втретє, він подумав - "Кільцева".
Прямо в очі Штірліцу вдарив яскравий промінь ліхтарика.
- Стежать, - подумав Штірліц.
Підійшовши до лісу, Штірліц побачив блакитні ялинки. Але коли він піді-
йшов ближче, то побачив, що блакитні не так їли, як пили.
Пізній Берлінський вечір. Штірліц прямує на явочну квартиру
російської розвідниці Кет через парк Шаріте.
Раптом над його головою лунають глухі удари по дереву.
"Дятел... " - подумав Штірліц.
"Сам ти дятел!" - образився Мюллер.
Після чергового сеансу зв'язку Штірліц пострибав босими ногами по
панелі рації:
- Нехай тепер люди Мюллера відшукають людину з такими відбитками
пальців! - зловтішно подумав радянський розвідник.
Радянські літаки бомбили Берлін. Бомбили нещадно, але обережно:
кожен льотчик розумів - там Штірліц.
Рейхсканцелярія. Йде нарада фашистських бонз. Присутня
Штірліц. У той момент, коли присутні схилилися над розкритою
на столі картою, Штірліц нечутно висморкався в фіранку. Голос
Копеляна за кадром: "Штірліц, звичайно ж, знав, що так робити не
заведено і тому дуже небезпечно. Але йому хотілося дуже хотілося тут, у
самому фашистському лігві, хоч хвилинку побути самим собою".
"Розколовся... " - подумав Штірліц, піднімаючи з тротуару череп
професора Плейшнера.